Контроль - це процес вимірювання досягнутих за певний проміжок часу результатів діяльності, зіставлення фактично досягнутих результатів із запланованими, коригування оцінюваних показників
Види контролю.
Попередній контроль носить діагностичний характер. Напередодні вивчення певної теми, засвоєння якої має грунтуватися на раніше вивченому матеріалі, учитель має з'ясувати рівень розуміння опорних знань, актуалізувати їх, аби успішно рухатися вперед.
Біжучий контроль передбачає перевірку якості засвоєння знань у процесі зичення конкретних тем.
Повторний контроль спрямований на створення умов для формування умінь і навичок. При цьому треба виходити з позиції, яку визначив ще К.Д.Ушинський: хороші дидакти те й роблять, що без кінця повторюють і лише кожен раз додають щось нове. Повторна перевірка якнайкраще сприяє переведенню знань з короткотермінової до довготривалої пам'яті.
Тематичний контроль пов'язаний з перевіркою рівня знань, умінь га навичок учнів в обсязі певного розділу чи об'ємної теми конкретної навчальної дисципліни.
Періодичний контроль передбачає за мету встановити, яким обсягом знань учні володіють з тих або інших проблем стосовно вимог програм.
Підсумковий контроль має своїм завданням з'ясувати рівень засвоєння учнями навчального матеріалу в кінці навчального року або по завершенню вивчення навчальної дисципліни. Це проводиться у формі заліків, екзаменів.
Комплексний контроль передбачає перевірку рівня засвоєння знань, умінь та навичок з кількох суміжних дисциплін, що забезпечують комплексний підхід до формування світогляду учнів. Наприклад, можна з'ясувати рівень знань учнів з історії, літератури, народознавства, що стосується певної історичної епохи.
Щодо методів контролю знань, умінь та навичок, то в історії розвитку школи виокремилися такі основні методи контролю знань, умінь і навиків учнів: усна перевірка, письмова перевірка, графічна перевірка, практична перевірка, тестова перевірка. Дещо умовно до методів перевірки можна віднести спостереження.
Усна перевірка поки ще займає переважаюче місце в школах та вищих навчальних закладах. Техніка усної перевірки полягає в тому, що учитель ставить перед учнями певні запитання, учні мають дати на них відповіді, використовуючи слово. Цей метод сприяє розвитку в учнів вмінь мислити, грамотно висловлювати думки в логічній послідовності, розвивати культуру усного мовлення. Використання цього методу вимагає від учителя значних зусиль і майстерності: грамотно формулювати запитання, спонукаючи учнів до активного мислення, будувати систему запитань у певній логічній послідовності, уважно слухати відповіді учнів, враховувати індивідуальні особливості школярів. Проте цей метод не позбавлений недоліків: він призводить до неефективного використання часу на уроці.
Письмова перевірка у порівнянні з усною більш ефективна, оскільки всі учні класу отримують завдання для підготовки письмових відповідей на них. Це сприяє піднесенню самостійної пізнавальної діяльності учнів, формуванню культури писемного мовлення, ефективності використання навчального часу.
Графічна перевірка спрямована на виявлення вмінь і навичок учнів у процесі виконання різних видів графічних робіт з різних дисциплін навчального плану. Це – робота з контурними картами, побудова таблиць, схем, графіків, діаграм та ін. Такий метод ширше використовується в середніх і особливо у старших класах, оскільки спрямований на узагальнення знань, систематизацію певних процесів, технологій. Все це сприяє підвищенню самостійності учнів у процесі учіння, оволодіння методами навчальної діяльності.
Практична перевірка тісно пов'язана з включенням учнів у конкретну практичну діяльність, в ході якої перевіряються вміння учнів застосовувати знання на практиці, а також рівень сформованості вмінь і навичок. Логічно така перевірка випливає із сутності процесу пізнання, в якому практика відіграє спонукальну і контролюючу роль.
Тестова перевірка все більше набуває свою поширення. Сутність цього метолу полягає у визначенні завдань (запитань), на які подані альтернативні відповіді. Учень має обрати правильну відповідь, аргументувати свій вибір. Можуть бути завдання для конструювання відповіді. Тестова перевірка може здійснюватися машинним і безмашинним способом.

Методи усного контролю знань
Метод усного контролю - є найпоширенішим у педагогічній практиці. Використовуючи його, учні вчаться логічно мислити, аргументувати, висловлювати свої думки, набувають досвіду обстоювати свою точку, зору. Усне опитування учнів здійснюється у певний послідовності: формулювання вчителем запитань (завдань) і вимог; підготовка учнів до відповіді та викладу своїх знань; корекція і самоконтроль викладених знань у процесі відповіді. Для усної перевірки знань важливо визначити, які запитання чи завдання дати учневі. За рівнем пізнавальної активності вони є репродуктивними; реконструктивними; творчими.
Запитання для усної перевірки поділяють на основні, додаткові й допоміжні. Основне запитання формулюють так, щоб учень міг дати на нього самостійну розгорнуту відповідь. Додаткові запитання ставлять для уточнення. Як учень розуміє певне питання, формулювання, формули та ін. Допоміжні запитання часто є навідними, допомагають учневі виправити помилки, неточності. За формою викладу розпізнають запитання звичайні (“Які умови є важливими для життя рослин?”) і запитання у вигляді проблеми або задачі (“Чи можливо, що функція була водночас і прямою, і непрямою?”). Запитання мають бути логічними, цілеспрямованими, чіткими, зрозумілими і посильними, а їх сукупність – послідовною і систематичною.
У навчальному процесі практикують індивідуальне, фронтальне та ущільнене (комбіноване) усне опитування.
Індивідуальне опитування передбачає розгорнуту відповідь учня на оцінку. Він повинен не лише відтворити текст підручника чи розповідь учителя на попередньому уроці, а й самостійно пояснити матеріал, довести наукові положення, проілюструвати їх власними прикладами. Проводячи індивідуальне опитування, вчитель має визначитися, кого викликати, скількох учнів опитати, що в цей час робитимуть інші учні. Педагогіка не дає однозначних відповідей на ці запитання, проте досвід переконує, що в кожному конкретному випадку вони вирішуються залежно від завдань, які ставить перед собою вчитель. Під час індивідуального опитування важливо організувати роботу всіх учнів класу. Їм можна запропонувати уважно слухати відповідь товариша, виправляти відповідь. За такі активну роботу може бути виставлена оцінка. Якщо біля дошки відповідає слабший учень, учитель слухає його відповідь сам, а решта учнів виконує самостійне завдання.
Метою фронтального опитування є перевірка знань, умінь і навичок одразу багатьох учнів. Його проводять переважно тоді, коли необхідно виявити рівень засвоєння знань, які слід запам’ятати, оскільки вони є підґрунтям для засвоєння певного складного матеріалу. Таке опитування стимулює активність учнів, сприяє повторенню та систематизації знань.
Комбіноване опитування дає змогу перевірити знання відразу кількох учнів: один відповідає усно, решта – за вказівкою вчителя виконує певні завдання. Його проводять переважно тоді, коли весь матеріал в основному засвоює і необхідно перевірити набуті знання, учитель аналізує його разом з викликаним учнем, який пояснює хід його виконання.
Загалом метод усної перевірки знань сприяє встановленню тісного контакту між учителем і учнем, дає змогу стежити за його думкою всьому класу, виявляти прогалини, неточності в знаннях учнів і відразу їх виправляти. В процесі опитування одного учня відбувається повторення, узагальнення і систематизація знань і цілим класом. Таку перевірку можна проводити з будь-якого навчального предмета.

Які методи усної перевірки знань і вмінь існують?
Широке використання усної форми перевірки знань, умінь і навичок учнів зумовлено її головною перевагою у порівнянні з іншими формами – безпосереднім контактом між учнем і викладачем у процесі перевірки. Це дає можливість викладачам стежити за розвитком думки відповідаючого, своєчасно коригувати знання, усувати всі сумніви щодо стану знань учня, виправляти похибки мови, вчити логічно грамотно будувати виклад, правильно застосовувати термінологію тощо.
Але у той же час при усній перевірці викладач відчуває труднощі в оцінці виявлених знань. Труднощі у методичному відношенні пов'язані з:
1) відбором матеріалу за змістом, формою постановки питань, їх кількістю;
2) втратою уваги всієї групи до відповіді одного учня. Тому при підготовці до усної перевірки викладач повинен ретельно відбирати матеріал за змістом, заздалегідь формулювати питання, визначати вимоги до відповідей учнів.
Усна форма може бути використана для перевірки засвоєння навчального матеріалу на всіх рівнях.
Не можна забувати, що функції перевірки (контролююча, навчальна, орієнтує і виховує) будуть виконуватися лише у тому випадку, якщо учні переконані у необхідності, доцільності й об'єктивності перевірки, у справедливості і доброзичливості викладача. Усна перевірка знань учнів здійснюється у вигляді фронтальної та індивідуальної перевірки. При фронтальній усній перевірці за короткий час перевіряється стан знань учнів всієї групи з певного питання або групи питань. Фронтальну усну перевірку виклачі використовують для з'ясування готовності групи до вивчення нового матеріалу, для визначення сформованості понять, для перевірки домашніх завдань, для поетапної або остаточної перевірки навчального матеріалу, тільки що розібраного. Мета, яку ставить викладач при організації фронтальної перевірки, визначає її місце на уроці, а обсяг, глибина і повнота перевіряється матеріалу – час, що відводиться на перевірку. У процесі фронтальної перевірки викладач може перевірити знання 1,2,3 рівнів.
Індивідуальна усна перевірка дозволяє виявити правильність відповіді за змістом, його послідовність, повноту і глибину, самостійність суджень і висновків, ступінь розвитку логічного мислення, культуру мовлення учнів. Ця форма перевірки використовується для поточного і тематичного обліку. Її зміст складає навчальний матеріал, який учні повинні викласти у вигляді розгорнутого оповідання із застосуванням висновків, доказів, викладок, з викреслюванням схем і графіків, з постановкою експерименту!

Яке поняття терміну “контроль”? Назвіть його види.
Контроль – важливий структурний компонент навчального процесу, який взаємопов’язаний з його цілями, змістом і методами. Від результатів контролю значною мірою залежать постановка цілей і завдань навчання, вибір і послідовність застосування його методів. Завдяки контролю реалізується зворотній зв’язок, що дозволяє оперативно регулювати і корегувати процес навчання, ставити конкретизовані завдання на наступний урок.
Основна мета контролю, як дидактичного засобу управління навчанням, це:
 забезпечити ефективність навчання шляхом приведення до системи знань, умінь і навичок учнів, самостійного застосування ними здобутих знань на практиці;
 стимулювати учнів старанно навчатися, формувати у них прагнення до самоосвіти. Основними засобами контролю є спостереження за діяльністю учня під час занять, вивчення продуктів навчальної праці учня, перевірка знань, умінь та навичок.
В дидактичній літературі використовують поняття контроль, перевірка, оцінювання, оцінка, облік, які вживаються у різних значеннях, і як синоніми. Їх не можна ототожнювати. Поняття контроль означає виявлення, вимірювання й оцінювання знань та умінь учнів. Перевірка є компонентом (засобом) контролю і означає виявлення і вимірювання рівня і якості знань, об’єму праці учня. Окрім перевірки, контроль містить оцінювання (як процес) та оцінку (як результат перевірки). Оцінки фіксуються у вигляді балів в журналах, табелях успішності, базах даних. Основою для оцінювання успішності учня є результати контролю. Облік успішності передбачає фіксацію результатів контролю у вигляді оцінного судження або числового бала з метою аналізу стану навчального процесу за певний період, причин його неефективного функціонування. Отже, структура контролю складається з таких компонентів:
 перевірки;
 оцінювання (як процесу і результату);
 обліку.
Об’єктом контролю у навчанні є:
 знання учнями основних категорій, принципів, правил, фактів, явищ у їх тісному взаємозв’язку і взаємообумовленості;
 уміння і навички оперувати набутими знаннями;
 діяльність учнів у навчанні;
 уміння застосовувати знання на практиці;
 самостійно здобувати нові знання.
Контроль знань учнів завжди повинен орієнтуватися на загальну мету навчання.
Функції контролю знань поділяють на:
 специфічні (контролюючі);
 загальні.
До специфічних функцій належать: виявлення, вимірювання й оцінювання знань.
Загальні функції контролю: діагностична, освітня, виховна, розвивальна, стимулююча, прогностична, оцінювальна й управлінська. Загальні і специфічні функції контролю випливають із основних завдань навчання і тісно взаємопов’язані між собою.
Діагностична функція контролю полягає у визначенні рівня та якості знань учнів, у виявленні прогалин у знаннях та їх причин.
Освітня функція забезпечує систематизацію знань учнів, коригування результатів їх навчальної діяльності.
Виховна функція контролю полягає у формуванні моральних якостей учнів, вихованні адекватної самооцінки, дисциплінованості, самостійності, почуття відповідальності.
Розвивальна функція контролю забезпечує формування самостійності і критичності мислення учня, розвиток пізнавальних процесів.
Стимулююча функція контролю полягає у спонуканні учнів до систематичної праці, одержання кращих результатів у навчанні, подолання прогалин у знаннях.
Прогностична функція контролю полягає у визначенні шляхів підвищення ефективності роботи вчителя і пізнавальної діяльності учнів.
Оцінювальна функція контролю передбачає співставлення виявленого рівня знань, умінь і навичок з вимогами навчальної програми.
Управлінська функція контролю передбачає коригування роботи учнів і власної діяльності вчителя, удосконалення організації навчання.

1. Основні принципи контролю знань
Основними принципами контролю знань є індивідуальний характер перевірки, об’єктивність, систематичність, тематична спрямованість, єдність вимог, оптимальність, всебічність.
Індивідуальний характер – вимога до перевірки та оцінки успішності учнів, яка передбачає перевірку знань, навичок і вмінь кожного учня з урахуванням його психологічних особливостей.
Об’єктивність – вимога до перевірки та оцінки успішності учнів, яка передбачає оцінювання знань учнів за встановленими нормами та критеріями.
Систематичність – вимога до перевірки та оцінки успішності учнів, яка передбачає безперервний характер одержання вчителем інформації про якість засвоєння учнями навчального матеріалу на кожному етапі засвоєння знань (поурочний облік успішності).
Тематична спрямованість – вимога до перевірки та оцінки успішності учнів, яка передбачає спрямованість контролю на визначення знань, умінь і навичок стосовно конкретного розділу програми.
Єдність вимог – вимога до перевірки та оцінки успішності учнів, яка передбачає адекватне порівняльне відображення якості навчання у різних школах.
Оптимальність – вимога до перевірки та оцінки успішності учнів, яка передбачає науково обґрунтований вибір найкращого для даних умов варіанту завдань, форм і методів контролю та оцінювання результатів навчання з точки зору певних критеріїв.
Всебічність – вимога до перевірки та оцінки успішності учнів, яка передбачає врахування всіх проявів навчальної діяльності, встановлення зв’язку з усіма видами роботи учнів на уроці.
Види контролю знань
Контроль знань здійснюється на всіх етапах навчання. Розрізняють різні види контролю в залежності від: дидактичної мети і місця застосування у навчальному процесі (попередній, поточний, тематичний, періодичний, підсумковий, самоконтроль); здобуття інформації в процесі контролю (усний, письмовий, лабораторний); засобів, які використовуються під час контролю і самоконтролю (машинний і безмашинний); способу організації контролю (програмований і непрограмований).
Основною метою попереднього контролю є діагностування, визначення загальної підготовленості учнів, рівня володіння основними поняттями предмета, вивчення якого вони розпочинають.
Основною метою поточного контролю є оперативне виявлення якості засвоєння учнями знань, навичок і вмінь на всіх етапах процесу навчання.
Основною метою тематичного контролю є перевірка та оцінка знань учнів з кожної логічно завершеної частини навчального матеріалу (теми або розділу). Використання тематичного контролю передбачає попереднє ознайомлення учнів із: загальною кількістю занять з теми; кількістю і тематикою основних робіт, термінами їх виконання; питаннями, що виносяться на атестацію; формою проведення атестації та умовами оцінювання. Тематична оцінка може виставлятися автоматично на підставі поточних результатів навчання. Якщо тема є великою за обсягом, то іноді проводять проміжні тематичні перевірки. У випадку, коли теми є невеликими за змістом, тематичний контроль доцільно здійснювати після вивчення декількох тем.
Основною метою періодичного контролю є встановлення того, наскільки успішно учні оволодівають системою знань, який загальний рівень їх засвоєння щодо сучасних вимог. До періодичного контролю належать внутрішкільна (директорська) та інспекторська перевірки. Внутрішкільна перевірка передбачає контроль за якістю знань учнів і роботи вчителів, виконанням вимог навчальної програми, станом викладання предметів. Інспекторська перевірка, яку здійснюють представники органів освіти, буває двох видів: фронтальна (охоплює усі сторони роботи школи) і тематична (охоплює окремі аспекти навчання, напр., стан викладання якого-небудь предмета та ін.).
Основною метою підсумкового контролю є встановлення системи і структури знань учнів. Ця перевірка здійснюється в кінці семестру (навчального року) або після завершення вивчення предмета. Основними формами підсумкового контролю є заліки та іспити.
Основною метою самоконтролю є оцінювання правильності своїх дій, їх коректування.

Як здійснюється письмова перевірка професійних знань і вмінь?

Письмовий метод використовують не рідше, ніж усну перевірку. 3алежно вiд дидактичної мети письмовий контроль знань здійснюють у формі самостійної чи контрольної роботи, інформативного диктанту та ін. Мета письмової перевірки – з’ясувати ступінь оволодіння учнями вміннями і навичками з предмету. Водночас існує можливість визначити і якість знань – їх правильність, точність, усвідомленість, уміння застосовувати ці знання на практиці.
Письмова перевірка порiвняно з усною бiльш ефективна, оскiльки вci учнi класу отримують завдання для пiдготовки письмових вiдповiдей на них. Це сприяє пiдвищенню самостiйної пiзнавальної дiяльностi учнiв, формуванню культури писемно¬го мовлення, ефективностi використання навчального часу.
Позитивним аспектом письмової перевірки є можливість за короткий час перевірити знання багатьох учнів, зберігати результати перевірки, виявити деталі й неточності у відповідях учнів. Недоліком є необхідність тривалого часу для перевірки учнівських робіт, ймовірність зниження грамотності учнів, якщо вчителі нехтують єдиними орфографічними вимогами.
Метод тестового контролю як різновид письмового контролю передбачає відповідь учня на тестові завдання за допомогою розставлення цифр, підкреслення потрібних відповідей, вставляння пропущених слів, знаходження помилок тощо. Це дає змогу за короткий час перевірити знання певного навчального матеріалу учнями всього класу. Зручні тести і для статистичного оброблення результатів перевірки.
Однак така перевірка може виявити лише знання фактів, але не здібності, вона заохочує механічне запам’ятовування, а не роботу думки, до того є потребує багато часу для складання програм.
До письмової перевірки як органічний елемент може входити метод графічного контролю. Він передбачає відповідь учня у вигляді складеної ним узагальненої наочної моделі, яка відображає певні відношення, взаємозв’язки у виучуваному об’єкті або їх сукупності. Це можуть бути малюнки, діаграми, схеми, таблиці.

2. Які методичні задачі перевірки професійних знань і вмінь?
Одним із важливих структурних елементів процесу професійного навчання є перевірка його результатів. Контроль знань та вмінь на кожному уроці повинні бути в центрі уваги викладача та майстра виробничого навчання. Саме вони і завершують процес навчання.
Перевірка результатів навчання забезпечує зворотній зв’язок, який дозволяє не тільки виявити рівень сформованості професійних знань та вмінь учнів, але й отримати інформацію про позитивні та негативні сторони методики професійного навчання. Викладач може переоцінити розумові здібності своїх учнів і ставити перед ними завищені цілі, недооцінити складнощі окремих тем програми і обрати форми і методи організації навчально-пізнавальної діяльності учнів, які не сприяють досягненню очікуваного рівня знань та вмінь.
Для учнів перевірка професійних знань та вмінь є джерелом емоційних переживань. Учень задоволений, коли всі завдання контрольної роботи або практичного завдання виконані, і радіє, коли оцінка викладача співпадає із самооцінкою. І, навпаки, засмучується та втрачає інтерес до навчання, якщо перевірка знань та вмінь не дає очікуваних результатів. Тому важливе значення набувають методичні задачі, які стоять перед викладачем та майстром виробничого навчання. Вони розроблюються на основі ряду функцій.
В теорії професійного навчання виділені наступні функції перевірки знань та вмінь:
- контролююча – полягає у виявленні рівня сформованості знань, умінь та навичок учнів, передбачених програмою;
- навчальна – полягає в удосконаленні знань та вмінь у процесі перевірки, розвитку мислення та пам’яті учнів;
- виховна – реалізується при формування в учнів відповідальності в процесі навчання.
Схема функцій та методичних задач.
1. Контролююча функція передбачає виконання методичних задач:
1) Розробка тестів контролю професійних знань та вмінь.
2) Виявлення знань та вмінь учнів на уроці.
3) Визначення рівня сформованості знань, вмінь та навичок.
4) Корегування методики вивчення теми, за якою здійснюється контроль знань та вмінь.
5) Уточнення та поглиблення знань учнів.
6) Попередження, виявлення, виправлення та аналіз помилок учнів.
2. Навчальна функція передбачає виконання методичних задач:
1) Розробка додаткових питань по виявленню здібностей учнів до логічного мислення та розумових дій.
2) Розвиток мови учнів у процесі перевірки знань.
3) Забезпечення матеріально-технічної бази для індивідуальної та колективної роботи.
3. Виховна функція передбачає виконання методичних задач:
1) Формування учнівських груп з контролю за якістю навчання.
2) Оцінка працелюбності та акуратності виконання роботи.
Кожна із перерахованих функцій конкретизується в методичних задачах, які вирішує викладач або майстер виробничого навчання.
В залежності від того, який об’єм матеріалу, що вивчається, охоплює перевірка, розрізняють такі її види:
- Поточна, яка супроводжується повсякденною діяльністю учнів на кожному уроці.
- Тематичну, охоплюючи систему уроків за певною темою програми.
- Періодичну, яка відноситься до змісту матеріалу, вивченого в певний період навчання (семестр, курс).
- Заключну (підсумкову), яка охоплює ввесь матеріал предмету.
За кількістю учнів, які одночасно перевіряються, розрізняють:
- Індивідуальну перевірку.
- Групову перевірку.
- Фронтальну перевірку.

Відповідь на питання: "Які методи усної перевірки знань і вмінь існують?"
Метод усної перевірки знань є найпоширенішим у шкільній практиці. При його використання, учні вчаться логічно мислити, аргументувати, висловлювати свої думки, набувають досвіду обстоювати свою точку, зору. Усне опитування учнів здійснюється у певний послідовності: формулювання вчителем запитань (завдань) і вимог; підготовка учнів до відповіді та викладу своїх знань; корекція і самоконтроль викладених знань у процесі відповіді. Для усної перевірки знань важливо визначити, які запитання чи завдання дати учневі. За рівнем пізнавальної активності вони є репродуктивними; реконструктивними; творчими.
Запитання для усної перевірки поділяють на основні, додаткові й допоміжні. Основне запитання формулюють так, щоб учень міг дати на нього самостійну розгорнуту відповідь. Додаткові запитання ставлять для уточнення. Як учень розуміє певне питання, формулювання, формули та ін. Допоміжні запитання часто є навідними, допомагають учневі виправити помилки, неточності. За формою викладу розпізнають запитання звичайні (“Які умови є важливими для життя рослин?”) і запитання у вигляді проблеми або задачі (“Чи можливо, що функція була водночас і прямою, і непрямою?”). Запитання мають бути логічними, цілеспрямованими, чіткими, зрозумілими і посильними, а їх сукупність – послідовною і систематичною.
У навчальному процесі практикують:
• індивідуальне опитування;
• фронтальне опитування;
• ущільнене (комбіноване) опитування;
• щадне опитування;
• тихе опитування
• опитування в формі діалогової пари;
• бліц опитування
• прийом «світлофор» та інші.

Під терміном контроль розуміють систему заходів, направлених на перевірку та оцінку навчальних досягнень учнів.
Розрізняють чотири види контролю: попередній контроль, поточний контроль, періодичний контроль, підсумковий контроль.
- попередній контроль проводиться в основному з діагностичною метою перед вивченням нової теми на початку уроку, четверті для ознайомлення із загальним рівнем підготовленості учнів
- поточний контроль здійснюється педагогом у ході повсякденної навчальної діяльності шляхом систематичних спостережень за навчальною діяльністю учнів на кожному уроці.
- періодичний контроль є зазвичай плановим, заздалегідь визначеним. Він полягає у визначенні рівня та обсягу набутих учнями знань, навичок та вмінь за декілька уроків з метою виявлення рівня оволодіння ними.
- підсумковий контроль - це перевірка рівня засвоєння знань, навичок і вмінь учнями за більш тривалий період навчання: за семестр, рік або курс навчання.

Які методи усної перевірки знань і вмінь існують?
Методи усної перевірки знань і вмінь учнів забезпечують перевірку рівня засвоєння учнями знань, сформованості вмінь і навичок.
Використовуються слідуючі методи:
- усний контроль (найпоширенішим у шкільній практиці);
- індивідуальне опитування (розгорнута відповідь учня на оцінку);
- фронтальне опитування (перевірка знань, умінь і навичок одразу багатьох учнів);
- ущільнене (комбіноване) опитування (перевірка знаннь відразу кількох учнів).